.JPG)
Вас вітає
комунальний заклад "Новокурська школа загальної середньої освіти І - ІІІ ступенів Широківської селищної ради"
Історія села Новокурське
18-століття - це епоха росту Росії: перемоги з Турцією, Швецією, та Францією, швидкий ріст економіки, значне збільшення території та населення країни. Сільське населення - (а воно в той час становило -95%) стогнало у феодально-кріпосному ярмі і повставало проти гнобителів (селянська війна під керівництвом Пугачова). В 1764 році було скасовано гетьманщину і основні права автономії Украни. Царська влада переселяла державних селян з різних губерній Росії, щоб після знищення Запорізької Січі заселити Новоросійський край.Так було названо землі, в які входили і запорізькі волості які роздавались офіцерам царської армії та вельможам.
В травні 1775 року біля річки Інгулець стали табором направлені сюди перші 25 сімей з Курської губернії. Про це писав у своїй книзі «Люблю тебе, село моє», житель - Соловей Юрій Герасимович. Проте уродженка села Ольга Сергіївна Невінчана-Греченко, яка читала в місцевій бібліотеці записи про історію села, розповідала, що перші переселенці були з Чернігівської губернії (Чухраї). Закипіла робота.До зими було збудовано перші 25-хатин (тепер вулиця Центральна) і село назвали Світилівкою. Понад річкою густо росли розложисті верби, шумів очерет, кумкали жаби...
Ще тричі по 25 сімей були направлені сюди на новосілля. Село розбудовувалось. Уже видерлися нагору від першої ще три вулиці. А три вулиці, що завертали паралельно річки на схід називалися Заверталівкою. На південному заході Світилівки, по ту сторону річки, ховалося у виярках поміщицьке село Сидорівка (нині Городоватка). На заході Світилівки теж на другому боці річки розташувалися села Забережжя і Казбек. На північ теж понад річкою, біліли хатини села Сачаванове (тепер село Андріївка). На схід від Завертайлівки, за три кілометри від неї сховалося в низовині козацьке село Шестірня.
Навкруг - степ неозорий, що чекає рук працьовитих. І хоч гуділи і тремтіли від виснаженої роботи оті руки натружені, зате душа співала від радості, від ароматного запаху степу, від співанок соловейка у вишняку, своїми руками насадженого. І роки йшли черєдою, летіли ключем журавлиним, миготіли блискавкою громовою.
В 1812 році багато чоловіків із села пішли на війну з Наполеоном. 3 1815 року села, населені державними селянами, за царським указом перетворювались у військові поселення і в 1828 році на Широківщині в такий військово-землеробський стан попали села Широке, Шестірня і Новокурське. В кожному розташовувались підрозділи Бузького уланського полку.Фактично це був постійний табір солдат хліборобів зі зброєю і сохою. В Новокурську розмістився 2-й взвод. Усі військові поселенці підкорялись військовому Уставу (Статуту). Навіть селянські діти з 7років зараховувались в кантоністи. Це були учні, яких навчали грамоти та військової справи (із матеріалів В.Ганенко і Л.Бай «Широківщина»).
У цьому ж 1828 році із села були мобілізовані всі військово – зобов'язані на війну російсько-турецьку, неврожай 1868-1869 років спричинив голод. В Світилівці та Завертайлівці земля належала селянам, проте обробляти її не було кому. Чоловіче населення села служило державі Їхні обійстя залишились без господарів, а тому занепадали (так писав у своїй книзі Соловей Ю. Г.).
Та життя продовжувалось. В 1890 році на честь весілля царя Миколи-2 з німецькою принцесою Алісою в селі почалося будівництво Покровської церкви-камяниці і закінчили будівництво в 1901 році.
1900 році збудовано вітряний дерев’яний млин і в цьому ж році село Світилівка переіменовано на Ново – Курск (на той час так воно писалось).
Під час військового поселення в Новокурську проживало 431 чоловік, 319 жінок, в тому числі панства 34, їх помічників 84, кантоністів 323, інвалідів 77; худоби: коні 35, неробочої худоби 222, овець 578; будівель: будинків 87, млинів 7, а в 1840 році в Новокурську було 102 двори.
В 1911 році німці Рейма та Штанг збудували паровий млин. Це єдина двоповерхова споруда в селі, його гордість, в якій мололи пшеницю і жито не тільки свої, а й мешканців ближніх сіл Миколаївської та Херсонської областей.
Село Новокурське весь час відносилось до Широківської волості, але в криворізькому історичному музеї збереглась кругла печатка, яка відноситься до 1918 року. Тоді Новокурське входило до Шестірнянської волості. Це видно зі слів на печатці: «Печать Новокурского старосты Шестернянской волости Херсонського уезда».
Під Новокурським знаходиться шар червоної та рудої глини, з якої випалювали чудову цеглу і покрівельну черепицю. Тож помітними фігурами у минулі часи Новокурська були гончарі, але тут добували ще й білу глину. Копали її під горою і ту місцину називають Підметом. То ж недарма Новокурських жінок називали мазальницями.
В Новокурську незаслужено забуто і ремесло бондаря, а також в’язальника лозяних кошиків та стільців. Адже не на порожньому місці тут виникло прислів’я : «Меле, як Анікушин млин без вітру». Були в нього й інші саморобні пристосування в домашньому господарстві.
Що ж до Новокурських жінок, то про них мовлять з повагою. Розповідають таку притчу. Йшли двоє дядьків селом і коли доходили до кінця вулиці спитали: «Що це за село таке дивне, що всі жінки в ньому такі красиві». А їм відповідають: «І гарні, і трудолюбиві, і чепурні, і мазальниці, і співучі …». Не казали вони лише, що в селі були ще й жінки – знахарки. Прабабуся Невінчаної була знатною повитухою – пологи у жінок приймала. Бабка Лелечиха людей лікувала, відшіптувала і теж породіллям допомагала, а мати Невінчаної на нігті, вмокнутому в олію, гадала, долю завбачувала. (із книги «Широківщина»).
В 1913 – 1914 роках земство будує школу, в якій навчалися селянські діти до 1993 року. На той час викопано в селі вже 37 колодязів.
Невідомо, коли саме, відомо, що то було задовго до революції 1917 року в селі появився приватний магазин Ульянова. В ньому селяни могли придбати все, починаючи від голки для шиття, навіть такий товар був який, здавалося б для села зовсім непотрібний. І характерним було те для магазину, що в ньому можна було придбати що завгодно без грошей. Ульянов продавав у борг. Записував у книжку і покупець міг розплатитись коли появляться гроші. Тож ввічливо запрошував покупців до магазину, показував товар, розхвалюючи його на всі боки, пропонував купувати.
В 1929 році в селі Новокурське було створені колективні господарства (колгоспи). Їх було декілька «Зоря», «Крок уперед», «Перемога», «Жовтень», «До світла». Головами цих колгоспів були Бабенко, Харлан, Швець Василь, Девушкін Дмитро, Дудар Григорій, Галига Никифор, Полегенько Іван.
З 1940 року по 1950 рік колгоспи об’єдналися в два колгоспи «Червоний шлях» і «Третій вирішальний». І все ж гучні назви і на зорі колективного господарства не сприяли їх достатку. В колгоспах на той час було 71 робочих коней, але вони були занадто виснажені, бо годували їх тільки соломою, а запарку соломи ніколи не робили.
В 1935 році село Новокурське було центром сільської ради. Це було колгоспне село.
В 1941 році в село прийшло нове лихо. Почалася Велика Вітчизняна війна. Всі, хто міг воювати пішли на фронт. В серпні 1941 року в село ввірвались фашисти, довго знущались вони над жителями творили свої чорні злодіяння.
Почувши, що надвигається армія визволителів, 27 лютого 1944 року німці покинули село. Відступаючи підірвали Покровську церкву, постраждала школа та інші будівлі.
Серед визволителів села були Радіонов Іван Аристархович, (народився в Кіровоградській області) – артилерист; Шумейко Григорій Полікарпович із села Андріївна - розвідник. Після війни залишилися жити в цьому селі.
Довелося новокурянам все відбудовувати : семирічку, магазин, медпункт, колгоспні тваринницькі ферми, клуб, який функціонував у розкуркуленій хаті манежиків.
В 1947 році в селі збудовано фельдшерсько – акушерський пункт і при ньому сільську бібліотеку. Бібліотекарем той час працювала Костенко Клавдія Петрівна , її чоловік завідував Новокурським млином. Книжковий фонд був не великим, приміщення бібліотеки займало невеличку кімнату. Пізніше на посаду бібліотекаря була призначена Шевченко Надія Василівна.
У 1960 році в селі збудовано новий сільський клуб і при ньому сільську бібліотеку. Нова бібліотека була просторою, займала чотири кімнати з читальним залом і книгосховищем. Книжковий фонд нараховував близько 13 тисяч екземплярів художньої, галузевої, дитячої літератури та періодичних видань. З 1973 року в бібліотеці працювала Леванид Людмила Олексіївна по 2000 рік. Зараз там працює Авраменко Віра Іванівна . Приміщення бібліотеки займає одну кімнату площею 45 квадратних метрів, не опалюється. Книжковий фонд на даний час становить 5238 екземплярів, застарілий. Нової літератури бібліотека одержує мало, але життя продовжується. Бібліотека робить все можливе для вивчення та задоволення потреб користувачів , проводить масові заходи з метою популяризації літератури та пропаганди книг.
В 1963 році два колгоспи об’єдналися в один «Червоний шлях» і належав він до Апостолівського району , а 1865 році колгосп перейменовано на «Дружба» він почав належати до Широківського району.
В 1966 році побудовано зрошувальну систему полів канал «Дніпр - Кривий Ріг», а в 1967 році в селі збудовано водопровід, дитячий садок, механізований тік, прокладено 3,6 км. асфальтної дороги. В 1979 році через халатність і безпечність відповідальних осіб згорів млин, але через два роки був відремонтований. В 1980 році побудовано баню, пральню, колгоспні будинки для спеціалістів (про це розповів житель села Шумейко Іван Микитович, який в той час працював головою колгоспу).
В 1981 році ветеран війни Федір Ананійович Музика очолив садову бригаду колгоспу, віддаючи весь свій час садівництву. Він користувався неабияким авторитетом у літніх мешканців села і його обрали головою Новокурської ради ветеранів. Тут доречно згадати і ветерана війни та праці , уродженця села Невінчаного Андрія Васильовича, який до 30 – річчя Перемоги усі свої сили і знання вклав у створення районного історико – краєзнавчого музею в Широкому. Це найдорожча пам'ять про нашого земляка (із книги Ганенка В. та Л. Бай «Широківщина»).
В селі Новокурське споруджено пам’ятник на братській могилі воїнів полеглих у війні, пам’ятник жертвам голодомору.
В 1993 році в селі відбулося свято, пролунав Перший дзвоник. І гостино відкрила двері Новокурська середня загальноосвітня школа. Тут добрим словом слід згадати Сирму Валерія Васильовича , який на той час працював головою колгоспу і розпочав будівництво нової школи.
Своєю природою село Новокурське привабило трудівників окружних міст та сіл. В живописному місці на березі річки знаходиться база відпочинку.
Література:
Юрій Герасимович Соловей «Люблю тебе село моє» видавництво «Просвіта». 1997 р.
Володимир Олексійович Ганенко, Любов Олексіївна Бай. Широківщина. Нариси з історії краю.
Видавництво «І.В.І.» м. Кривий Ріг 2001 р.
